Козаки військової сотні вшанували подвиг українців, котрі до останнього серцебиття боролися за свободу і незалежність України в часи ІІ Світової та теперішньої російсько-української війни
1 жовтня 2023 року близько 70-ти військових козаків та козацьких берегинь Сумської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» вже вкотре зібралися на Алеї героїв ІІ Світової війни у Сумському міському козацькому сквері імені Петра Калнишевського – останнього виборного кошового отамана Запорозької Січі.
Зібралися незадовго до 100-річчя з дня народження Михайла Івановича Стеблянка (1923-2023). Саме з цим мужнім ветераном війни, талановитим науковцем і чуйним доброзичливим викладачем пов’язана історія увіковічнення слави викладачів-ветеранів Другої світової війни Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Історія непроста, дещо неочікувана і дивна. У жовтні 2006 року, на День вчителя, до кафедри з основ педагогічної творчості завітав професор Михайло Стеблянко і попросив мене виділити час для відвертого таємного спілкування. Ми говорили з ним про використання лірики при розкритті студентам таїн довкілля, зачіпали й питання про кращі педагогічні умови для мотивованого сприйняття матеріалу його навчального посібника «Лірична ботаніка», але відчувалося, що не за цим він прийшов до мене. Коли ж по-дружньому запитав про основну мету його візиту, Михайло Іванович повідомив, що наступного року він в останнє топтатиме ряст і тому хоче разом з колективом ветеранської організації педагогічного університету залишити по-собі живу невмирущу пам’ять висадженими деревами у міському козацькому сквері, для чого попросив мене виділити їм окреме місце. І з такою благальною надією дивився в мої очі, що я просльозився. Не в силах тоді був відмовити шанованому ветерану війни… Невдовзі центральна алея, спрямована прямо від виходу зі студентського гуртожитку № 4 до кінцевої тролейбусної зупинки, була звільнена від раніше висаджених дерев. Тут було вирішено закласти Алею героїв Другої світової війни.
Пізньої осені ветерани війни на чолі Михайлом Івановичем зібралися у Сумському міському козацькому сквері. На превеликий жаль, принесли з собою занадто високі берези (понад 2,5 метри). Важко таким деревам приживатися на новому місці. Однак, не став перечити – спотворювати радісні почуття корисної ветеранської праці. Як тільки міг, підтримував і підбадьорював уславлених ветеранів рідного університету. Тож з особливо піднесеним і гарно вмотивованим настроєм посадили ветерани ті дерева, які самі обрали для такого благородного дійства.
Навесні 2007 року берези зазеленіли. Ветерани навідувалися сюди й раділи результатам своєї праці. Звичайно ж за ними доглядали молоді козаки: обкопували стовбури дерев, поливали. Однак вже через місяць листя на всіх березах стало жовтіти. Михайло Іванович занепокоївся, прийшов до мене і з болістю виразив смуток, що його бажання не здійсниться. Тоді я зрізав усі дерева під корінь і почав продовжувати поливати коріння: по 3-4 відра в кожну лунку – ввечері і по 2 відра – вранці. На диво всі вони пустили пагони. За літо дерева досягли до метра заввишки. І тільки одна молода береза (яку разом висаджували старенькі ветерани: чоловік і жінка) на висоті 60 сантиметрів роздвоїлася і тепер зростає двома паралельними стовбурами.
Професор Михайло Стеблянко дуже радів. 1 лютого 2008 з почуттям такої радості він і залишив цей світ. Дотепер березова алея героїв Другої світової війни є справжньою прикрасою Сумського міського козацького скверу і доброю та завжди живою невмирущою пам’ятю про ветеранів Другої світової війни, як цього й хотів за земного життя знаний і шанований в колі науковців, викладачів, співробітників і судентів професор Стеблянко Михайло Іванович, відзначений за бойові заслуги 2-ма орденами та 16-ю медалями.
Сьогодні тут, на одному зі священних місць козацького скверу, ми відчуваємо зримі паралелі тих трагічних подій, що відбувалися в часи Другої світової війни і продовжують щемно тривожити серця й душі людей у теперішню російсько-українську війну.
"Буває, що мовчання здатне сказати більше, ніж будь-які слова…І цієї неділі вперше вся Україна на хвилину зупинилася, щоб мовчанням вшанувати подвиг наших людей, які загинули, захищаючи нашу державу та українців", — відзначив Володимир Зеленський.
Генерал-полковник Віктор Лях,
отаман Сумської паланки
МГО «Козацтво Запорозьке»
Тож, військові козаки й козацькі берегині цілковито осмислено вишикувалися в шеренгу на Алеї героїв Другої світової війни для участі у проведенні загально-національної хвилини мовчання, – хвилини шани тим військовим і цивільним, котрі до останнього серцебиття боролися за свободу і незалежність України.
Стрілка годинника повільно наближається до 9:00 години. Пролунала команда: «Кашкети зняти!»
В німому мовчанні застигли військові представники Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке». Зупинився рух автотранспорту. Зупинилися всі перехожі. Навіть птахи не стали літати над козацьким сквером, затаїлися в золотавих кронах берез, перестали щебетати. Про що думали в хвилину мовчання, гартовані боями, козаки? Про що думали у хвилину мовчання представниці жіночої козацької громади, котрі у свої 16 – 17, 20 – 40, 50, 60 – 70 і значно більше років, долучились до активного Сумського спротиву? Про це ми ніколи не дізнаємося. Про це не прийнято питати.
Тільки видно було, як у когось по знекровленому скам’янілому обличчю стікала скупа чоловіча сльоза. Хтось від задуми й болю закрив свої очі та низько схилив у шані голову, а дехто, розправляючи свої могутні плечі й виструнчуючись, сповнювався задоволенням від відчайдушних героїчних вчинків свого побратима в останні години його життя й відчував свою готовність до здійснення такої ж ратної звитяги…
